You need to enable JavaScript to run this app.
Мрош, я тебе, блядь, сейчас, блядь, на пне, на пне, на пне, блядь, на пне, я тебе, ну, сука, я тебе, ну, блядь, казён, ебаный.
Ще Міхаловна позвонила, самого срання мені нерви спортила. Скільки ти будеш садити помідор? От нормально мені під гарячу руку такі вопроси задави. Скільки? Я їй одразу сказав, на 10 більше, ніж тебе. Не хочеш мене бісить, щоб твій сусід умер? Сади, насажуй. Я в цьому году взагалі нічого не буду садити. 300 років воно мені треба. Хто його буде їсти? Насадиш вічно, накатаєш, натягаєш, нахраниш, а потім роздаєш або викидаєш. 50 відер картошки посаджуюсь. Все картошку я посадю. Хто її їсть? На молоду посадю, на драпанку, щоб була. Ну, шаг вийти там молодю сійку, каплусь таку, знаєш, там, поїсти. Все, більше нічого садити не буду. Це іншого не садили, а в мене вже слабко стерлося. Ось тіх бур'янів, якбито їх слух спідкидає мені через забор. Задрали. Сил немає.
Я говорю, это все ерунда, мужики! Ерунда! Так нас никто не заметит! Надо обратиться к президентам! Правильно? Давай, давай, давай! Уважаемый господин Кочелин, здесь нет армян, поэтому здесь невозможно жить. А нет, здесь невозможно жить, поэтому здесь нет армян. Александр Григорьевич, здесь все, солнце, воздух, вода, здесь картошку собирают, 4 урожая в год! Здесь есть газ, здесь есть снег, здесь есть все, здесь даже нет вас! Вы же понимаете, белорусы в таких условиях жить не могут! Ленин и Данилович, помолчите вы! Помолчите! Вы что, не видите? Я сейчас запросил человеку, от которого зависит моя, да что там моя, судьба всей Украины! Владимир Владимирович! Владимир Владимирович! Заберите меня, пожалуйста, а! Вы хоть задолго...